Відкриття Меморіальної дошки Петру Федоровичу Шпаку — нашому земляку, вченому, державному діячу і міністру епохи розквіту геології в Україні.
От і настав вересень, який знову покликав в класні кабінети учнів та вчителів. День знань один з тих днів, що гріє теплом спогадів через роки: гомін передсвяткової метушні, запах чорнобривців на подвір'ї школи, щемливі вірші першокласників, настанови вчителів, тремтливе очікування чогось нового і хорошого... На 922 дні повномасштабної війни, такі миті стали тимчасовим прихистком від тривог і болю кожного дня.
2 вересня, саме День знань, в селі Дашківці на Віньковеччині свято Першого дзвоника, доповнили ще одним важливим заходом - відкриттям Меморіальної дошки Петру Федоровичу Шпаку — нашому земляку, вченому, державному діячу і міністру епохи розквіту геології в Україні, який завжди був спраглим до знань, талановитим, комунікабельним, патріотом своєї справи та рідного краю...
Марія Михайлівна, дружина Петра Федоровича пригадує: "Він ще з дитинства всім цікавився...Щороку свято першого дзвоника його вабило: він хотів якнайшвидше приєднатися до гурту хлопчиків та дівчаток, які вчилися в школі. Одного разу, коли вчителька вчергове відмовила у проханні прийняти його до 1 класу, бо хлопчаку ще не виповнилось 6 років, він образившись розбив глечиком вікно... Вдома мати насварила хлопця, та все ж вчителька зжалилася та дозволила Петру відвідувати уроки. А вже в кінці навчального року він закінчив перший клас разом з усіма, бо знав усю програму."
Часи дитинства були важкими: батько відправився на фронт, а мати важко працювала у колгоспі. Старший із чотирьох дітей Петро, допомагав матері та встигав гарно навчатись у школі. Після закінчення Дашковецької семирічки, пішки ходив в село Женишківці аби здобути повну середню освіту. На "відмінно" склав усі випускні екзамени та поїхав до Львова, адже мріяв здобути вищу освіту.
Дружина Марія Михайлівна поділилась спогадами Петра Федоровича про ті часи: "Вибирав факультет з високою стипендією, адже знав, що з дому допомоги не варто чекати: важкі повоєнні роки, голод та нестатки. Доля привела до Львівської політехніки, де на подвір'ї інституту познайомився із дівчатами, які розповіли про геологію, науку про землю та її надра. Усі вступні іспити здав на "5", за винятком екзамену з німецької мови. Через болі війни, діти не хотіли вчити мову нацистів, і Петро Федорович був одним із них. Та все ж майбутній студент ризикнув, а викладачка побачивши кмітливість, сміливість та обдарованість хлопця поставила йому четвірку авансом, взявши обіцянку, що він таки вивчить іноземну мову. І холопець дотримав слова, щоправда, вивчав англійську..."
Закінчив Львівський політехнічний інститут у 1953 році, далі був направлений працювати геологом Східницького нафтопромислу тресту «Бориславнафта», потім був старшим і головним геологом Битківського нафтопромислу об’єднання «Укрнафта» й управління «Надвірнанафта», а у 1959 році став головним геологом нафтопромислового управління «Долинанафта».
У 1960—1966 рр. працював директором новоствореної Надвірнянської контори розвідувального буріння тресту «Прикарпатбурнафта» на Івано-Франківщині, начальником геологічного відділу, головним геологом об’єднання «Укрзахіднафтогаз».
Здобувши досвід, проявивши професіоналізм та здібності організатора Петра Шпака запросили працювати у Київ. Спочатку обіймав посаду начальника Головного управління пошукових і розвідувальних робіт нафтових і газових родовищ в Україні, був членом колегії Міністерства геології СРСР, а вже у 1967 році очолив Міністерство геології УРСР.
Як розповідає дружина: "Молодий хлопчина худорлявої статури став мінстром у 35 років. Він був наймолодшим з усіх міністрів СРСР і його прозвали "зелений міністр" через його юний він для такої серйозної посади. Та Петро Федорович на те не зважав, він засукав рукава і взявся до важкої праці, адже міністерство геології УРСР було в стані занепаду. Та вже через декілька років він вивів це мініство на найвищі показники видобутку нафти, газу та інших корисних копалин."
Поруч з відповідальною роботою міністра, займався наукою, захистив дисертацію, був академіком. Любив наукову діяльність, співпрацював з Борисом Патоном. Свої знання застосовував на практиці, став першовідкривачем глибокого буріння в Україні, започаткував буріння скважин на шельфі Чорно моря. У цей період в Україні були виявлені багато значних і унікальних родовищ корисних копалин. Також виявили родовище мінеральних вод «Нафтуся» в Хмельницькій області у селі Сатанів. З ініціативи П.Шпака віднайшли золото в Карпатах. Був керівником Програми розвитку нафто-газової галузі України до 2010 року.
Петро Федорович працював на посаді міністра 15 років до 1982 року, а далі будував кар'єру як науковець, займаючи різні керівні посади в Інституті геологічних наук НАН України в Києві, обіймав посаду директора інституту, далі — радника при дирекції цього інституту, а також він був радником президента НАН України з питань нафти і газу.
Петро Шпак був ключовою фігурою у розробці та впровадженні стратегій для пошуку покладів нафти й газу в Україні. Він ініціював дослідження та впровадження методів пошуку нафти і газу в Дніпровсько-Донецькій западині, на великих глибинах у Передкарпатському прогині, а також в акваторіях Чорного і Азовського морів.
Завдяки його роботі було понад 100 родовищ нафти і газу. Його наукові інтереси охоплювали дослідження геологічної будови нафтогазоносних регіонів, прогнозування ресурсів і пошук оптимальних шляхів для відкриття нових родовищ. Він також розробив принципи районування нафтогазоносних територій в Україні, виділивши нафтогазоносні провінції і області.
Як згадує дружина: " Після операції на серці я просила його не працювати так важко і багато, адже лікар велів "збавити обороти". А він відповідав мені: "Я буду працювати до тих пір, поки я потрібен людям." І він працював до останнього свого дня...
Будучи міністром ніколи не забував людей, будував будинки, допомагав дітям знайти себе в житті - здобути освіту. Чимало молодих людей, за прикладом відомого земляка, пов'язали своє життя із вивченням геології. Петро Федорович завжди дбав про рідний край: ініціював будівництво будинку культури на малій батьківщині, допоміг із розробкою документації для газифікації села, допомагав та сприяв будівництву хірургічного корпусу Віньковецької лікарні, чимало досліджень на території Хмельниччини, що сприяли розвитку та процвітанню регіону - його заслуга.
Всі свої знання і сили Петро Федорович Шпак віддавав роботі й помер працюючи за робочим столом. 20 квітня 2002 року перестало битися серце геніальної людини та великого патріота України. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
У 2011 році в Києві, на будівлі Інституту геологічних наук НАН України, встановлено першу гранітну меморіальну дошку на честь Петра Шпака, а 2 вересня 2024 року меморіальну дошку відрито на фасаді Дашковецького будинку культури.
З цієї нагоди до присутніх звернувся Віньковецький селищний голова Володимир ЛУЖНЯК: " Це знакова подія для усієї громади. Хлопець із звичайної сільської родини став Міністром геології, розвивав енергетичну галузь України, завжди підтримував рідний край, усі дослідження на Хмельниччині - його ініціатива, було знайдено поклади корисних копалин, запущено чимало підприємств...Він був надзвичайно талановитою та далекоглядною людиною. Метою життя Петра Шпака була енергонезалежність України, це особливо актуально зараз. Знаково, що сьогодні на його маленькій батьківщині в селі Дашківці, на вулиці Академіка Шпака, на фасаді Будинку культури побудованому за його ініціативи ми відкриваємо цю пам'ятну дошку."
Далі слово надали дружині Петра Федоровича, Марії Михайлівні, яка повідала життєву історію свого видатного чоловіка. А також додала:
"За своє життя Петро не мав змоги часто навідувати рідний край, хоч шалено любив Дашківці, завжди допомагав землякам, вболівав за долю рідної землі. Хотів аби села на Хмельниччині якнайвидше газифікували. Щаслива, що не забувають, шанують пам'ять мого чоловіка"
На заході виступила староста Валентина ЗАЇКА:
"Петро Федорович із родини справжніх. Метою його життя було "ніколи не здаватися, як батько і невтомно працювати, як мати". Так він і робив...Хочу подякувати родині Шпаків за постійну підтримку нашого села та небайдужість до долі рідного краю."
Своїми спогадами про відомого земляка поділився очільник літературної спілки "Огневежа", краєзнавець Петро СТАРОСТА:
"Цього року минає 50 років як я вперше зустрів міністра геології Петра Федоровича Шпака в конторі колгоспу "Україна". Склалось враження, що я зустрівся з тим, кого давно знаю...Він був людиною надзвичайно комунікабельною, мудрою, яка прагне зрозуміти кожного..."
Звернувся до присутніх начальник відділу культури і туризму Олександр КОЦЕМІР:
"Дуже приємно, що дашківчани не забувають своїх земляків, шанують пам'ять, поважають працю. Знаково, що зібралось багато молоді, що є запит сьогодні цікавитися своєю історією. своїм коріннням. Такі люди як Петро Федорович Шпак, це приклад для майбутніх поколінь."
Далі слово надали голові ГО "Фонд Петра Шпака", доньці відомого дашківчанина ШПАК Галині Петрівні:
"Шановна громадо, діти, друзі, родино! Я щаслива бути тут. І вдячна всім, хто підтримав ініціативу встановити пам'ятну дошку мого батька в його рідному селі: вдячна селищному голові, дякую команді НАК "Нафтогаз України", керівництву АТ "УкрГазВидобування", особлива подяка голові правління пану Олексію Чернишову, дякую директору Дашковецького ліцею пані Алісі Ладняк, працівникам культури, педагогам і всім небайдужим за допомогу, за розуміння, за співпрацю.
Батько любив Дашківці, завжди повторював що "на Хмельниччині живуть найкрасивіші та найрозумніші люди". Він неймовірно багато зробив для людей і науки.
Чесно, я сумнівалась чи доречно встановлювати пам'ятну дошку в час війни,коли гинуть наші хлопці-Герої, але рада, що мене підтримали. Я вважаю, що мій батько теж Герой свого часу, людина, яка народжується раз на 100 років.
Сьогодні зібралось чимало дітей, які дізнались трохи більше про свого відомого земляка, про мого батька Петра Федоровича Шпака - відомого українського геолога, автора більш як 230 наукових праць, міністра геології Української РСР, депутата Верховної Ради УРСР 5 скликань. Всі його життєві вчинки гідні наслідування, я пишаюсь, що народилась в такій сім'ї."
Відрили меморіальну в Дашківцях Володимир Лужняк, Галина Шпак та учні Дашковецького ліцею. Чин освячення провів Благочинний Віньковецького округу Хмельницької Єпархії Православної Церкви України отець Ярослав. Ведучою заходу була Валентина ЛЕВКОВА, директор бібліотеки села Дашківці.
