"Мюзикл повертається": відверта розмова з режисеркою мюзиклу «Хто врятує різдвяну вечірку»
Ольга Ялтусевич — головна режисерка Віньковецького центрального будинку культури, людина, яка живе сценою. Її постановки — це завжди більше, ніж просто вистава. Це важка спільна робота, нерви й безсонні ночі, сотні репетицій і довгоочікувані оплески у фіналі, коли нарешті можна видихнути.
Сьогодні, ми говоримо про мюзикл «Хто врятує різдвяну вечірку», який ви зможете побачити ще раз уже цієї неділі, а також про театральне закулісся, роботу з колективом і творчий процес в умовах відключень світла, повітряних тривог, війни та втоми.
— Ольго Михайлівно, всі ми знаємо, що Ви в театрі вже багато років,у вас чимало досвіду, вас люблять і поважають. Скільки насправді років ви творите магію на сцені Віньковецького будинку культури, скільки вистав виплекали за цей час?
—Режисером театру я працюю вже понад 20 років. Щодо вистав…Точну цифру назвати важко, бо були і малоактивні і повнометражні роботи, усі дуже різні за форматом. Та от якщо говорити саме про мюзикли, то цей став уже четвертим.
— Що було для вас складніше: знайти сценарій чи зібрати команду? І взагалі звідки ця історія?
Найскладніше для мене — знайти сценарій. А коли він «зайшов», акторський склад я вже ніби бачу сам по собі. Мюзикл «Хто врятує різдвяну вечірку» я знайшла у вигляді відео в інтернеті. По ньому фактично й записала сценарій. Але, звісно, не обійшлося без змін: я додала ще одного персонажа — Кота Люцифера, щоб з’явилося більше дорослих ролей.
— Це не перший ваш мюзикл. Чому ви знову обрали саме цей формат?
Бо тут я працюю з дітьми і їм цікавий саме цей формат. Їм важливо, щоб було багато руху, танців, пісень, гри. Ми одного разу спробували — і в нас вийшло.
— Скільки часу тривала підготовка до цієї вистави?
Ми репетирували майже чотири місяці. Тут усе залежало від акторів і їхньої можливості приходити на репетиції. Бльшість учасників — школярі (1 -10 клас) і їм усім треба ходити на уроки. Ми підлаштовувалися під кожного.
— Масштаб постановки справді вражає. Скільки людей було задіяно?
— Понад 70 дітей разом із танцювальними колективами. І лише четверо дорослих! Чесно кажучи, це вперше в мене така практика, коли майже вся сцена належить дітям. Спершу переживала, але діти всі були дуже активні й відповідальні.
— Чи є ті, без кого цей мюзикл не відбувся?
— В першу чергу, це мої актори. Але теарт - це не тільки сцена, але й численні тренування на репетиціях. Тут дуже вдячна Тетяні Томак, Лідії Маліновській та Вікторії Федорчук. Вони підтримали ідею саме такої масштабної дитячої вистави, я давала їм завдання і вони мені допомагали у роботі з дітьми: постановками танців, піснями, репетиціями. Дуже мені допомагали мої дівчата з Центрального будинку культури і справами, і словами підтримки і опорою у моменти зневіри.
— Що у цій постановці забрало найбільше сил?
— Костюми. Це завжди болюча тема: шити, шукати, переробляти. Нерви… без них нікуди. Кожна моя вистава — це стрес, безсонні ночі. Час. Його завжди не вистачає, бо немає світла, або тривога, або діти зайняті в цей час. Та все це варте того, бо коли готовий продукт виходить до глядача, емоціям просто немає меж. Я люблю свою роботу, бо бачу реакцію залу. Для мене найголовніше — оцінка глядача. З нічого зробити щось і щоб це відгукнулося людям для мене дуже важливо. Мій творчий колектив допомагав винести все.
— Якщо описати мюзикл у трьох словах?
— Тут все просто.ЦЕ ВАРТО ПОБАЧИТИ.
— Тоді напрошується заключне питання КОЛИ?
Вже в цю неділю.
— А тим, хто вже бачив, варто прийти ще раз?
— Однозначно! Бо це жива історія. Вона щоразу звучить по-іншому. Цей мюзикл робили з любов’ю: для дітей, для дорослих і для всіх, хто ще досі вірить в новорічне диво.
